Футбол Марківщини. Як було до нас ...
Останнім часом на Марківщині стала звична присутність футбольного життя. Воно вже постійно збирає на стадіоні прихильників цього виду спорту, залучає багатьох до позафутбольних перемовин.
Та якщо бути чесним, все ж таки знаходиться велика маса тих, хто вважає себе великими знавцями футболу. Прикро, але чомусь не всі можуть назвати імена ветеранів футболу власного району, ім'я голови районної федерації футболу, а іноді навіть складним є питання хто є зараз капітаном команди, не говорячи вже про постійний склад.
Та, напевно, щоб долучатися до кола, так би мовити, футбольних знавців, потрібно для початку дізнатися з кого і чого починалося футбольне життя, зокрема, на Марківщині. Яка була історія розвитку цього виду спорту і що було до нас.
Серед тих, хто постійно присутній на футбольних матчах, можна завжди побачити Юрія Петровича Зубрицького. Своїм досвідченим поглядом, зараз вже в якості ветерана футболу, він завжди спостерігає за теперішнім, не зовсім окріплим та зміцнілим футболом Марківщини.
Та за цим стриманим поглядом криється й тривога, й хвилювання за тих, хто зараз виходить на поле. І від цього вже нікуди не подітися, бо ці якості завжди будуть притаманні тим, хто присвятив не один рік, а навіть більшу половину свого життя футболу.
Соромно навіть про це говорити, але дуже мало хто з нинішнього молодого покоління знає спортивний шлях Юрія Петровича Зубрицького. Чомусь так виходить, що нас виховують на прикладах закордонних спортсменів. Ми захоплюємося біографіями зовсім далеких і не знайомих нам людей. Та, можливо, кожного дня проходимо повз тих, котрі можуть особисто поділитися власним досвідом. І, чесно кажучи, якщо поцікавитись, то марківський футбол має свою історію, яку кожному спортивному поколінню, мабуть, просто необхідно знати.
Юрій Петрович Зубрицький ще з ранніх років відвідував футбольне поле. Спочатку у якості глядача, адже враховуючи те, що жив неподалік стадіону, не пропускав жодної гри.
Потім книга «Воротар» залишила відбиток свій на Зубрицькому та й на його друга Володимира Шматка теж справила досить велике враження.
Разом з Володимиром й почалися перші футбольні тренування.
На той час (приблизно 1962-1963 рр.), головою спорткомітету був Борис Андрієнко. За його ініціативи футбольними тренуваннями почав займатися спортсмен, котрий на той час мав за плечима досить серйозну підготовку – був гравцем дубля Київського «Динамо».
На жаль, прізвища згадати не довелось, а от звали його – Віктор.
В цій групі, якою займався Віктор, тренувався й Юрій Зубрицький.
Першу свою гру Юрій Петрович зіграв за Марківську середню школу, хоча й не був її учнем. Тоді, будучи у сьомому класі, він стояв на воротах за команду старших класів.
А у 1963 році була гра вже поза школою. Тоді команда Марківки була запрошена на святкову гру до Кантемирівки і з рахунком 5-4 – перемогли марківчани.
В потійному складі команди Юрій став грати з 1966 року. В цей час свою першість на Кубку області виборює команда Марківщини. Серед гравців на той час були Василь Овраменко, Михайло Онікієнко, Сергій Іваненко, Володимир Шматко, Віктор Коротун. Це, напевно, ті імена, котрі вперше принесли Марківці футбольну славу.
Слід відмітити, що і в 1963 році Кубок області було виграно теж марківчанами. До тодішнього складу входили Іван Плужник, Григорій Скиртач, Валентин Мороз, Микола Ганус, Анатолій Білоус, Микола Онопрієнко, Іван Коротун, Олександр Білик.
Юрій Петрович Зубрицький досі пам'ятає традиційні рукостискання в центрі поля Олександра Білика з автором голу. Так повторювалося кожного разу, коли м'яч потрапляв до воріт суперника…
Футбол і на той час був просто культовим видом спорту. Звичайно, велика кількість займалася волейболом, важкою атлетикою, але переважна більшість віддавала перевагу заняттям саме футболом.
Тому, мабуть, не є дивним, що й результати були показані на ще й якому високому рівні.
Відточували під час футбольних тренувань і свою витримку, і силу волю, і стійкість характеру.
Доводилося також Юрію Петровичу Зубрицькому брати участь й у розіграші Кубку України у 1982 році.
Також не обійшлося у футболі й без періоду занепаду. Так склалося, що майже одночасно на строкову службу було призвано гравців команди. І у 1968 році Марківщина в розіграші Кубку області займає лише ІV місце.
Тому з 1968 по 1973 рік футболу майже не було…
Головою спорткомітету на цей момент був Юрій Петрович Зубрицький. В нинішньому приміщенні ДЮСШ розміщувався спортивний комітет та ДСУ «Колос». Не менш важливим є те, що у розміщенні першого обладнання безпосередню приймав участь Зубрицький.
У 1973 році до складу марківської команди входили Василь Моргосліп, Володимир Андрієнко, Олександр Дорошенко.
Та потім у футболі знову настала перерва…
Тренером в спортивній школі на цей час був Анатолій Шевченко. Після нього тренуваннями займався Віктор Макаренко. А приблизно в 1977-1978 році до обов'язків приступив Юрій Зубрицький.
Тоді поступово почав вимальовуватися досить серйозний та не простий склад марківської команди. Напевно, власний довід та майстерність тренера в сукупності почали давати свої плоди. І під час першого сезону для цього складу перше коло Кубку області відіграно без єдиної поразки. Підкріпили команду тоді ще зовсім молоді дев'ятикласник - Сергій Варданян, восьмикласник – Сергій Білик, семикласник – Олександр Онопрієнко. Також гравцем був Анатолій Калюжний.
Це покоління тих футболістів, котрі виховані саме Юрієм Зубрицьким. Бо, стоячи на роздоріжжі видів спорту, саме він допоміг обрати футбол.
Дякуючи правильному вихованню прийшло розуміння того, що молоде та здорове покоління може довести чого воно варте на рівнях поза межами району.
І осінь 1983 року це показала, адже команда виграла у розіграші Кубку області. Не варто залишати без уваги й той момент, що проблем з формою та транспортом в цей період не було. Підтримка райвиконкому залишалася постійною.
Сам Юрій Петрович називає цей склад «кубковою командою». Бо осінь -виграш Кубку, а весна – вихід у фінал. Команда Марківщини поступилася Сватово з рахунком 4-2.
Та 1987 рік знову звів суперників. І рахунок 9-0 довів перевагу марківчан.
Юрій Петрович Зубрицький залишався і залишається другом, товаришом та тренером. Більше десяти років довелося ділити поле з одним складом команди Марківщини. І, мабуть, дякуючи футболу вийшло так зріднитись й мати за плечима спільні спогади, які й досі викликають щирі емоції.
Займаючи місце на трибуні, Юрій Петрович, відчуває як іноді повертається знову в свої молоді роки, спостерігаючи вже за нинішнім складом команди Марківщини. Бо зараз команда теж стоїть на шляху до вдосконалення… І щось підказує глибоко в душі, що незабаром все обов'язково вийде.
Та взагалі й не це головне. Головне, що футбол на Марківщині існує та розвивається. І як багато років тому, стадіон збирає повні трибуни і хвилею підтримки виводить команду на поле.
Прийде час й на трибунах в якості глядачів будуть теперішні гравці, а поруч ще несформоване і цікаве покоління футболістів. Так важливо, щоб вже в ранньому віці було розуміння, що на стадіоні «Нива» захищали честь району гравці, які варті уваги поза часом. Саме на їх прикладі варто виховувати.
Без перебільшення, нам є ким пишатися і головна мета нашого сьогодення тримати зв'язок та і, мабуть, не підвести. Бо яке нас чекає майбутнє, якщо ми почуваємо себе досить нормально, не знаючи свого минулого? Навіть якщо це стосується футболу…
Говорять, що історія повторюється…І тут досить складно не погодитися. Адже, якщо порівнювати періоди розвитку марківського футболу, то сьогодення дуже нагадує події, що були багато років тому. Ми спостерігаємо за формуванням чи не найкращого складу команди, радіємо черговим злетам. І на наших очах, після гольової передачі Олександр Білик знову тисне руки авторові голу.
Вже зараз пишеться нова історія футболу Марківщини. Напевно, ввійти в неї не так вже й важко, а от щоб пам'ятали довгі роки доведеться чимало попрацювати.
Маємо надію, що настане момент й теперішніх гравців «Ниви» будуть хоча б порівнювати з «кубковою командою». Бо ставити поруч когось з ними на справді дуже велика честь.
Вікторія Кліщова – прес-секретар команди «Нива»
