ЗГАДАЙМО ГЕРОЇВ – ЗЕМЛЯКІВ!
Єременко Андрій Іванович
(1892-1970)
Народився Андрій Іванович Єременко 14 жовтня 1892 року в слободі Марківка, Старобільського повіту Харківської губернії (нині селище міського типу Луганської області) у незаможній селянській сім'ї. Батько — Іван Васильович. Мати — Марія Іванівна. Андрію вдалося закінчити всього чотири класи, він рано позбувся батька. Будучи старшою дитиною в сім'ї, йому довелося звалити на свої дитячі плечі турботи про господарство, допомагав матері, був пастухом і конюхом. Андрій дуже хотів вчитися, але не було навіть книг. У 1913 р. Андрія Івановича Єременка призвали до армії.
У Першу Світову війну рядовим бився на Південно - Західному фронті в Галичині. Потім служив на Румунському фронті в команді розвідки піхотного полку. Єременко завжди був бійцем безстрашним та ініціативним. Після Лютневої революції1917 року був обраний до полкового комітету.
Демобілізуючись, Андрій Єременко повернувся в Марківку і в 1918 році організував партизанський загін, який згодом влився в Червону армію.
Учасник Громадянської війни. З січня 1919 року — заступник голови і військовий комісар Марківського ревкома. З червня 1919 року брав участь в боях на Південному, Кавказькому і Південно-Західному фронтах начальником розвідки, потім начальником штабу кавалерійської бригади, помічником командира кавалерійського полку 14-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії.
У 1923 році А.І. Єременко закінчив Вищу кавалерійську школу, в 1925 році — курси удосконалення комскладу, в 1931 році — курси командирів-єдиноначальників при Військово - політичній академії, в 1935 році — Військову академію імені М.В. Фрунзе.
Після Громадянської війни, з грудня 1929 року, Андрій Єременко командував кавалерійським полком, з серпня 1937 року — кавалерійською дивізією, а з 1938 року — 6-м кавалерійським корпусом. З червня 1940 року — командир механізованого корпусу. З грудня 1940 року командував 1-ю Окремою Червонопрапорною армією на Далекому Сході.
На початку Великої Вітчизняної війни генерал-лейтенанта Єременка призначають командувачем військами Західного фронту замість генерала Павлова. Проте, через декілька днів фронт прийняв С.К. Тимошенко, а Андрій Іванович став його заступником.
У серпні 1941 р. Андрію Івановичу Єременку присвоїли звання генерал-полковника і призначили командувачем Брянського фронту, сформованого проти танкової групи ворога. У жовтні 1941 р. германські війська почали наступ на Москву. В результаті обхідного маневру німців, війська Брянського фронту під командуванням Єременка на схід від Брянська потрапили в оточення. Генерал Єременко поводився хоробро і мужньо, майже безперервно знаходився у бойових порядках військ, що б'ються, але при спробі виходу з оточення, після важкого поранення був відправлений до Москви в госпіталь. 15 жовтня 1941 р. в Центральному військовому госпіталі його відвідав Верховний Головнокомандувач Збройними силами СРСР Й.В.Сталін. Єременко-єдиний командувач, якого Сталін відвідував у госпіталі.
У грудні 1941 р. Єременко знову повертається на війну, де 23 грудня 1941 р. йому дають під командування 4-у ударну армію, яка входила до складу Північно-західного фронту, а потім Калінінського фронту, брала участь в контрнаступі радянських військ під Москвою. 20 січня 1942 р., під час бомбардування німецькими літаками штабу військ, Єременко був знову поранений. Він відмовився від відправки в тиловий госпіталь і ще впродовж 23 днів продовжував керувати бойовими діями. Після виконання 4-ою ударною армією поставленого завдання, її командувач 15 лютого був доставлений в госпіталь, де знаходився до серпня 1942 р.
У серпні 1942 р. Єременко був призначений командувачем Південно-східного фронту, у вересні перейменованого в Сталінградський фронт. Війська Єременка А.І. брали активну участь в контрнаступі радянських військ під Сталінградом. В листопаді 1942 р. вони прорвали оборонні рубежі супротивника на південь від Сталінграду і з'єдналися з військами генерала Н.Ф. Ватутіна, замкнувши тим самим кільце оточення навколо 6-ої німецької армії генерала Ф. Паулюса.
1 січня 1943 року за наказом Сталіна формується Південний фронт, до якого увійшли декілька армій Сталінградського фронту. Командування Південним фронтом приймає А.І. Єременко. Перед ним ставиться завдання розгромити німецьке угрупування в нижній течії Дону у взаємодії з військами Закавказького фронту, з метою відрізати війська супротивника, що знаходилися на Північному Кавказі. Під керівництвом Єременка війська Південного фронту завдали удару в напрямі Ростова-на-Дону і просунулися більш ніж на 200 км. В лютому 1943 р. рани на нозі Андрія Івановича не давали спокою і генерала відправили для стаціонарного лікування.
Андрій Іванович Єременко постійно чомусь вчився. Цікаво, що, навіть, лежачи в госпіталі, він учив англійську мову. До нього для цього приходила викладачка. Він не міг змиритися з вимушеним спокоєм і бездіяльністю в санаторії і за 10 днів Андрій Іванович написав поему у віршах «Сталінград» на 150 сторінках.
Після успішного лікування в квітні 1943 р. Єременко був призначений командувачем військами Калінінського фронту.
Треба сказати, що Сталін не балував Єременка нагородами-не отримав він і ордена Перемоги, але завжди виявляв до нього помітну увагу. Зокрема, при підготовці Смоленської наступальної операції, Сталін, по суті, єдиний раз за час війни виїхав на Калінінський фронт, де поговорив з Єременком з приводу майбутньої Духовщинської-Демидівської операції і до кінця дня відбув до Москви. 13 серпня 1943 в ході Смоленської битви почався наступ військ лівого крила Калінінського фронту під командуванням генерала Єременка, які 19 вересня оволоділи Духовщиною, 21 вересня Демідовим і охопили угрупування ворога в районі Смоленська, що змусило німецьке командування почати відхід під загрозою оточення.
Після успішного закінчення Смоленської операції, А.І. Єременка призначили командуючим 1-м Прибалтійським фронтом. У лютому 1944 р. Єременко був ще раз переведений на південь, цього разу для командування Окремою Приморською армією, до складу якої входили 12 стрілецьких дивізій і одна танкова бригада, а з повітря її підтримувала 4-а повітряна армія. Приморська армія мала завдання ударом з Керченського плацдарму з'єднатися з 4-м Українським фронтом генерала Ф.І. Толбухіна. Ця задача була успішно вирішена в ході Кримської операції. Війська під командуванням А.І. Єременка з боями пройшли 420 кілометрів, очистивши від німців південне узбережжя півострова від Керчі до Севастополя. Коли війська армії з'єдналися з військами 4-го Українського фронту, вона була включена до складу фронту, а Єременко у квітні 1944 р. був призначений командувачем 2-м Прибалтійським фронтом.
Війська його фронту провели успішну Режіцко-Двінська наступальну операцію, забезпечуючи з півночі головний удар радянських військ у Білорусії. Втрати ворога убитими і полоненими склали понад 30 тисяч чоловік. За цю операцію Андрію Івановичу Єременку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Потім спільно з військами 3-го Прибалтійського фронту звільнили Латвію. У березні 1945 р. Андрій Іванович приймає командування військами 4-го Українського фронту. Війська фронту звільняють Чехословаччину, де знаходилася останні угрупування німецьких військ, які і після підписання капітуляції продовжували чинити опір. 24 червня 1945 р. генерал армії А. І. Єременко очолив зведений полк 4-го Українського фронту на Параді Перемоги.
Герой Радянського Союзу А.І. Єременко також нагороджений п’ятьма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, чотирма орденами Червоного прапора, трьома орденами Суворова I ступеня, орденом Кутузова I ступеня, багатьма іншими радянськими й закордонними нагородами. Ім’я А.І. Єременка було присвоєно Вищому загальновійськовому командному училищу в місті Орджонікідзе (нині Владикавказ).
Для полководницького мистецтва Єременка були характерні вміння організувати розвідку системи оборони противника, вишукування неординарних методів проведення артилерійської та авіаційної підготовки, ретельна підготовка військ до наступу і творча організація прориву глибокоешелонованої оборони. Андрій Іванович був одним з найсуворіших і вимогливих воєначальників. Але його чудові бойові якості: твердість характеру, наполегливість, особиста мужність і непохитність у досягненні мети, прагнення бути в самому пеклі бою, характеризує його як полководця, що пройшов грунтовну солдатську школу. Під час проведення фронтових операцій він часто міг не спати по кілька днів.
Після закінчення війни генерал армії Єременко командував військами Прикарпатського, Західно - Сибірського і Північно - Кавказського військових округів (1945-58 роки). 11 березня 1955 року йому присвоєно вище військове звання "Маршал Радянського Союзу".
З 1958 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Обирався кандидатом в члени ЦК КПРС (з 1956 року), депутатом Верховної Ради СРСР 2-8-го скликань.
Помер 19 листопада 1970 року, похований у Москві на Червоній площі біля Кремлівської стіни.
