Марківська районна рада
Марківський район, Луганська область

Історія визволення Марківщини від німецько – фашистських загарбників

Переглядів: 266

11 липня 1942 року німецько – фашистські загарбники окупували Марківський район. Вже наступного дня в населених пунктах вони провели сходки. Наявність всіх невоюючих осіб чоловічої статі віком від 16 до 65 років на обов’язковому контролі. Жінок же відразу позбавили права голосу. Відтоді їхні права обмежувалися трьома «к» - «кірхен, кюре і кіндер», тобто церква, кухня й діти. 350 наших земляків були відправлені на каторжні роботи до Німеччини. Населенню заборонили виходити з дому з 24.00 до 4.00, ходити в поля, ліси, збиратися в групи більше 3 чоловік, співати радянських пісень. Всіх примушували важко працювати без вихідних на окупаційну владу. За невиконання норм виробітку могли побити різками або шомполами, чи відправити до концтабору, звідки дороги назад вже не було.

Грабіжництво колгоспів і особистих селянських господарств окупанти розпочали з перших хвилин свого нашестя. Відразу «поїхали» до рейху всі вгодовані бички і корови, отари овець, доросла птиця. Зерно наказали вивозити й вдень, і вночі. Збитки району склали понад 16 тис. крб., лише по Марківці – понад 15 тис крб. Фашисти підірвали приміщення середньої школи, адміністративні будівлі та житлові будівлі та житлові будинки. Знищили 13 тис. книг рай бібліотеки, а районний Будинок культури перетворили на гараж і конюшню. Одночасно з розкраданням застосувався ще один інквізиторський метод впливу на людей – шмагання. Били батьків на очах у дітей і навпаки. Так, всіх жителів села Розсохувате одного дня відшмагали за те, що зібране в них молоко скисло ще в дорозі до молокозаводу. Гітлерівці замордували 180 мешканців району.

Але якими б страшними не були покарання, марківчани намагалися не підкорятися ворогові. Ось як згадував ті страшні часи Герой Соціалістичної Праці з радгоспу «Старобільський» Степанида Степаненко:«Урожай в 1942році вродив щедро, проте він не радував нас. І в поле йти не хотілося. У кожного було таке відчуття, ніби наш хліб став спільником ворога. Вирішили саботувати жнива. Як не лютували староста й поліцаї, але більше встановленої норми ніхто не виробляв. Та все ж купи зростали. Тоді за ініціативи комсомолки Люби Чингар запрацювала «нічна зміна ». Тобто, що вдень надбали, вночі розносили по схованках. Транспортні гужові засоби теж виводили з ладу . І хоча до старобільского зерно пункту було не дуже далеко, ні коні,ані воли туди за день не догодили.  Так зерно й «засіло» на точках до осінніх дощів, взялося коржами,почало «горіти». Селяни ті коржі збирали й топили ними замість гною печі. Палили вони, мов вугілля .А для посівної 1943року зерна наховали досить. Ним і заклали основу першого після визволення врожаю».

Народні месники створили підпільні партизанські групи. Одна з них – в селі Просяне – складалася з командирів і червоноармійців, які не вийшли із оточення ( їх очолював комуніст Фролов), та місцевих мешканців, керованих товаришем Громенком.

Марківським підпіллям курували старі комуністи, які до війни працювали I і II сільрадах – Степан Григорович Ульченко та Свирид Тимофійович Булименко. Під час визволення селища вони героїчно загинули. Підпільники знищували поліцаїв, організовували саботажі, розповсюджували серед поставки харчів для німецької армії, лікували й переховували поранених радянських бійців-оточенців та військовополонених, яким вдалося втекти з фашистського неволі.

Косомольці і молодь райцентру, згуртовані молодим інженером Василем Діденком, виводили з ладу німецьку техніку . Молоді патріоти Петро Конюхов й Володимир Власенко 5 грудня 1942 року скинули з постаменту,що знаходився в центрі селищ , гітлерівську свастику і прикріпили червоний прапор . Юний патріот Іван Бородай зібрав з товаришами радіоприймач. Прийняті зведення радінформбюро вони передбачали землякам через листівки. Під час визволення району, виконуючи обов’язки зв’язки між частинами Червоної армії та місцевою підпільною групою, Ваня загинув від ворожої кулі.

В кінці грудня 1942 року розпочалося визволення України. Першим звільненим від фашистів селами в Марківському районі були Лимарівка, Просяне, Розсохувате ( 24 і 25 грудня). Розсохуватський вітряк став спостережним пунктом артполку, а в селі розташувався штаб 6 армії, якою керував генерал – лейтенант Ф.М. Харитонов

Гітлерівці з Марківки обстрілювали штаб з далекобійної пересувної батареї. В селі вони зайняли вигідні позиції оборони. На церкві засіли снайпери. Позиції ж визволителів виглядали як на долоні . Для знищення німецької батареї,що розташувалася неподалік вулиці Березової, було направлено розвідника. Він оселився в хаті Кулини Федорівни Резнік, де вже переховувалася 8 військовополонених, втікачів з німецького брану. Розвідник доручив підліткам, зокрема Івану Гайдашу, сигналізувати про переміщення батареї. Коли окупанти почали вести обстріл, хлопчина виходив з урочища Суціпи з в’язкою хмизу й перемішався в тому напрямку, в який вороги змінили свою вогневу позицію. Його дії розгледіли з розсохуватського млина наші і вогнем «Катюші»знищили батарею. Після виконаної операції розвідник зник.

А озвірилі фашисти влаштували облаву по вулиці Березовій. Вдершись до оселі К.Ф. Резнік, жорстоко розправились з беззбройними втікачами, збили на смерть звільнених від військової служби через каліцтво Миколу Іваненка й Василя Сича, застрелили ще кілька молодиків та Поліну Коротун . Іван Гайдаш сховався в купі сіна. Фашисти це помітили і обстріляли її довгими автоматами чергами. Коли крики й стогін вщухнув, багнетами підняли скривавлене тіло хлопця і кинули посеред двору, наказавши матері не чіпати його. Потім влаштували облаву на водяному. Напередодні комуніст – підпільник, директор маслозаводу І.І. Пивоваров перевів через лінію фронту 15 юнаків і дівчат, які влились в лави радянських військ .Про це дізналися карателі, тому заарештували 30 чоловік молоді та відправили їх до старобільського концтабору . Радянські війська зайшли в Марківку з боку Гераськівки –на Вершину. Та були вже дуже стомлені. В цей час в селі Гармашівка Біловодського району висадився ворожий десант, який  підсилив частини загарбників і витіснив наші війська з селища . Коли вдруге німецькі злодюги ним заволоділи, то силою виселили з домівок мирних жителів й на горищах селянських хат ( особливо тих , котрі знаходилися на пагорбах  чи розвилках ) влаштували вогневі точки, пробивши в солом’яних стріхах діри і встановивши в них кулемети. Рятуючись від лютих морозів, чужинці збирали у людей ковдри,перини,подушки й стягували їх на горища. Фруктові дерева, щоб не заважали,вирубували та створювали з них завали для перешкоду штурму укріплень. На подвір’ях встановлювали міномети й гармати. Жителям довелося переховуватися в землянках, виритих в ярах на околицях селища, та в погребах. В них збиралося по кілька сімей. Місця всім не вистачало. Спали сидячи, тулились від холоду один до одного. Харчувалися запасами господарів,з’їдаючи їх повністю. Від довгого перебування під землею люди плутали пору доби. Очевидці розповіли, що сидячи в льохах під час визволених боїв, чули поперемінно то німецьку, то російську мови.

Деякі вершинці згадували, що після льохів перемістилися в хатину лісника. Вона розташувалася на нейтральній території в урочищі Залівний. Вночі до неї заходили радянські розвідники,а в день заявлялися німці. Гаразд, що сніг встиг замітати сліди перших ,інакше була б біда. Одного разу стомлені розвідники після виконаної операції вирішили залишитися, аби відпочити. Вдень вони сховалися в сінникові. За кілька годин набігли фашисти й почали багнетами пронизувати купу сіна. Люди з жахом очікували на результат пошуку, але не признався, де признався, де саме знаходяться червонозорі, хоча зайди й погрожували їм розправою. На  щастя все обійшлося,і біженці повернулися у власні оселі.

Бої за Марківку були жорстокими,  кровопролитними і тривали з перемінним успіхом більше тижня. Стояли люті морози. Глибокий сніг заважав пересуванню. Воїнам довелося маскуватися , щоб ворог помітив їх якомога пізніше.

На другій день нового 1943 року, ледь ненадовго вщухла канонада, березівські  діти і вдови хоронили загиблих. Понад 20 тіл убитих завезли самотужки  на санках та поклали в братську могилу,вириту нижче сільського цвинтаря . Поруч поховали і Ваню Гайдаша, якому не виповнилося ще й 17літ.

Марківка була визволена 14 січня, а район – 16 січня 1943 року військами Південно – Західного фронту. З півдня –воїнами 195 стрілецької дивізії 1 гвардійської армії під командуванням генерал - полковника  В.І Кузнєцова, в центрі та з півночі – 267,172 та 350 стрілецькими дивізіями 15 стрілецького корпусу 6 армії. З настанням темряви 13 січня стрілецький батальйон під командуванням полковника  В Герасимова здійснив обхідний маневр і завдав раптового удару противнику, крок за кроком вибиваючи його з зайнятих позицій. Почувши вибухи в тилу  ворога, основні сили Червоної армії почали масштабну атаку. Всю ніч тривав напружений бій. На ранок 14січня гітлерівці відступили. Вони вперто захищалися. Села Кризьке й Герасківка двічі переходили з рук в руки . Друге з названих сіл та вулицю Леніна райцентру загарбники спалили майже вщент.

Страшну данину з людських життів забрала війна за порятунок Марківщини. Тільки за Бондарівку полягло більше 700 бійців і командирів. Всього ж, звільняючи район, загинуло 2100 червоноармійців.

Вічна пам’ять героям, немеркнуча слава подвигу солдатам Перемоги !          

« повернутися до списку новин