В ОСНОВІ – ПИТАННЯ ГОСПОДАРСЬКІ, А НЕ ПОЛІТИЧНІ
В ОСНОВІ – ПИТАННЯ ГОСПОДАРСЬКІ, А НЕ ПОЛІТИЧНІ
Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» №3650, прийнятою 17 липня 2020 року, Марківська селищна територіальна громада, затверджена Кабінетом Міністрів України, увійшла до складу Старобільського району. Каденція Марківської районної ради сьомого скликання добігає кінця. Голова районної ради Андрій ЛИГУТА підсумовує роботу органу місцевого самоврядування.
- Андрію Костянтиновичу, позаду п’ять років роботи районної ради сьомого скликання, яку Ви очолювали. Як Ви могли б охарактеризувати діяльність депутатського корпусу, виконавчого апарату та свою особисто?
- Згідно з законом, Марківська районна рада завершує свою роботу. Після виборів вже буде нова – Старобільська – районна рада. На жаль, як на мою думку. Вважаю, настав час підбити підсумки роботи районного парламенту. П’ять років – досить великий період. І коли зараз, напередодні виборів (розмова відбувалася 12 жовтня – ред.), всі оперують обіцянками та планами на майбутнє, мені б хотілося згадати пройдений етап. Пам'ятаю нашу першу установчу сесію – 15 листопада 2015 року, кілька організаційних, на яких депутати заговорили про утворення фракцій у районній раді. Дуже вдячний їм за те, що дослухалися тоді моєї думки: у нас має бути тільки одна партія – Марківська, на чию користь і треба працювати. Це дало змогу вирішувати виключно господарські питання, а не політичні. Крім того, робота була результативною. Тож депутатський корпус Марківської районної ради сьомого скликання спрацював на відмінно.
- Щоб поговорити про прийняті рішення та їх реалізацію, давайте звернемося до кожної бюджетної галузі окремо. Почнемо з охорони здоров’я: як забезпечували потреби галузі згідно з вимогами до її реформування, у ситуації з захворюванням на коронавірус, у вирішенні кадрового питання?
- Як і в будь-якій галузі, вважаю, треба починати з бачення плану її розвитку. Прийшов новий керівник і надав нам таке бачення як у оснащенні матеріальної та професійної бази, так і в поповненні кадрами.Як і скрізь по Україні, у нас велика нестача медичних працівників. Щоб вирішити проблему, ми створили програму придбання житла для медиків. В подальшому стало зрозуміло, що забезпечення квартирами стовідсотково не долає проблему. Але служить гарною мотивацією. За чотири роки з районного бюджету було придбано шість службових квартир для лікарів. На це було витрачено близько п’яти млн грн. До нас приїхали три фахівці з сім’ями, отримали житло, працюють.Сподіваюся, нові очільники громади продовжать квартирну практику, започатковану райрадою сьомого скликання (адже за 20 років до цього було придбано лиш одне житло, в якому медики так і не живуть – немає відповідних умов, а коштів витрачено стільки, що можна було придбати дві квартири).Ще однією гарною мотивацією є гідна заробітна плата. Ми повернулися до системи заохочення, преміювання. Все це працювало не тільки на підтримку фахівців, а й на підвищення якості надання медичних послуг. Цьому сприяло і нове обладнання, придбання якого постійно знаходило схвалення з боку депутатів районної ради. Було зокрема виділено кошти на придбання двох автомобілів: одного авто спецпризначення та однієї швидкої допомоги. Також за бюджетний кошт було проведено низку капремонтів. У хірургічному відділенні – повний, що містило заміну даху, систем водовідведення, каналізації, опалення, утеплення згідно з усіма технічними та санітарними нормами. Обладнали приймальне відділення як того вимагає реформа галузі, адже інакше лікарня не отримала б акредитації на надання послуг. Тепер це відділення виглядає як суперсучасний заклад, воно одне з кращих в області, ним завідує кваліфікований спеціаліст.Загалом в усіх відділеннях осучаснили опалення, здійснили заміну зовнішніх тепломереж Марківської багатопрофільної лікарні. Нові дахи над поліклінічним, інфекційним, пологовим відділенням, адмінбудівлею. В інфекційному реконструювали бокси, тепер вони з пластику. Залишається навести лад на території медмістечка, застосувати нові можливості для теплозабезпчення. Районний бюджет взяв на себе й турботу про харчування пацієнтів. Одна близька мені людина, перебуваючи на лікуванні в нашій лікарні, сказала: ніде не було такого гарного харчування – перші, другі, треті блюда смачні та різноманітні. Харчування забезпечувалося не за спонсорські, а за бюджетні кошти. І готується все в осучасненому, капітально відремонтованому харчоблоці. Загалом на медичну галузь додатково було виділено 61 млн грн. Ні меценати, ні місцеві бюджети, ні, на жаль, обласний бюджет в проведенні перелічених робіт участі не брав. Все заплановане було виконано і вже приносить свої позитивні результати. А тепер щодо ситуації з COVID-19. До неї ми не були готові. Відповідну матеріальну базу треба зміцнювати, на що головний лікар багатопрофільної лікарні Андрій Третяк неодноразово звертав увагу. Є сподівання, що керівництво, яке прийде на Марківщину після місцевих виборів, візьметься за ці завдання. У мене, як у жителя цієї місцевості, є певні побоювання та занепокоєння, адже тут живуть рідні, близькі, дорогі мені люди. Хотілося б, щоб галузь охорони здоров’я й залишалася у пріоритеті, бо населення у нас старіє, потребує виняткової турботи.
– А які завдання ставилися щодо галузі освіти Марківщини та як вони вирішувалися? Як пройшов процес передачі закладів у відання громади?
-Районна рада поставила собі за мету – за своєї каденції жодного скорочення, жодної оптимізації закладів освіти. І нам це вдалося.По-перше, депутати уважно ставилися до всіх питань, порушених у клопотаннях розпорядників коштів. Було задоволено не тільки базові потреби – приміром, заробітна плата працівників шкіл у нас найвища серед аналогічних закладів області, бо районний бюджет фінансував систему стимулювання. По-друге, матеріальна база забезпечена не тільки за потребами, а й на перспективу. Три роки на співфінансуванні з районного бюджету проходили проєкти модернізації Ліснополянської, Кризької, Кабичівської, Краснопільської ЗОШ і Бондарівської гімназії. Було додатково придбано два шкільних автобуси. Перше, з чого почали ремонти, – це спортивний зал у Курячівці. Ця проблема давня, але за півроку спільними зусиллями вдалося її подолати. Тепер це серйозна спортивна база для молоді села.Взагалі, в закладах освіти вдалося багато проблем в створенні комфортних умов для учнів і педагогів розв’язати. Проведено утеплення з заміною вікон, обладнано внутрішні туалети. Приділено увагу харчоблокам. Головне – все відбувалося планомірно.Марківщина – єдина територія, де з районного бюджету забезпечено функціонування дистанційне навчання для дітей з окупованої частини Луганщини (при Кризькій ЗОШ) з обов’язковою видачею документів про повну загальну середню освіту.В дошкільній освіті за ці п’ять років було створено ДНЗ у Веселому, відкрито групу з короткотерміновим перебуванням у Караван-Солодківській школі, виділялися кошти для утримання двох селищних дитсадків та ДНЗ с. Курячівка.Загалом, додатково на галузь було виділено понад 47 млн грн. Вона перебувала на повному фінансуванні з районного бюджету, тож, вважаю, це були кращі роки для освітян за кілька останніх десятиліть. Сподіваюсь, традиції будуть продовжені.Щодо процесу передачі закладів освіти до селищної ради, то він на завершенні. Але рух вперед не повинен припинятися. Приміром, добігає кінця капітальний ремонт ДЮСШ. Він повинен був завершитися ще рік тому, але про повну готовність говоримо тільки зараз. З’явився потужний ресурс для розвитку спорту в Марківці, ще один позитивний результат конкретної роботи районного депутатського корпусу. Забезпечено всю матеріальну базу закладів, котрі перейшли до громади, починаючи з обладнання й закінчуючи посудом. Тепер покаже час, як фінансування закладів відбуватиметься надалі за такої наповнюваності класів. Маю переконаність, що тимчасово закрита школа вже не запрацює ніколи – в нашому районі вже є такі приклади (Тишківська, Гераськівська, Марківська №2, Просянська). Треба шукати інші шляхи, щоб гарно відремонтовані та обладнані приміщення діяли і приносили користь жителям села. Це можуть бути і навчальні, й дозвіллєві центри тощо. До прикладу, в Польщі утримують невеличкі школи для початкової ланки, й це дуже гуманно по відношенню до дітей та їхніх батьків.Так само не поділяю нинішнього дистанційного навчання через пандемію, яке перетворюється на трагедію для школярів та їхніх батьків. За такої кількості дітей в класах реально подбати про безпекові заходи й давати дітям повноцінні знання.
- А з чим передаєте в громаду культурну сферу Марківщини?
- Тут у нас теж діяла відповідна програма. Вона забезпечувала кадрові питання і придбання музичної апаратури для проведення повноцінних розважальних чи урочистих заходів. Таке обладнання отримали всі заклади культури без винятку. Крім того, розпочали й придбання якісних сценічних костюмів. У Кабичівці на базі занедбаного Будинку культури створили сучасний центр дозвілля (новий дах, замінені вікна, утеплені стіни, котельня на всі види палива, ганок). Допомогли в ремонті селищному клубу «Мрія». А ось з районним Будинком культури проблеми залишилися. Депутати районної ради виділяли кошти на ремонт, але вони так і не були використані, тож повернулися до бюджету. Допомогти у відновленні центрального вогнища культури хто тільки не обіцяв – і посадовці обласного рівня, й народні депутати, проте питання так і не зрушено з мертвої точки. Нам вдалося профінансувати тут поточні ремонтні роботи, зокрема, замінити деякі вікна на енергозберігаючі. Натомість другий проєкт за співфінансування з районного бюджету – у бібліотеці для дорослих – завершився створенням красивого, дуже потрібного центру дозвілля. Це доводить, що культурі обов’язково потрібно допомагати, адже вона раніше була покинута на самовиживання. Додатково до затверджених сум ми виділили понад 4, 5 млн грн на цю сферу.
- На Марківщині говорять багато й про спорт…
– Так, навіть у фейсбуці. Коли у нас нічого не розвивалося й не фінансувалося, ніхто нічого не говорив. Тепер обговорювати є що. Депутатський корпус затвердив програму розвитку спорту, де чітко було закріплено кошти на фінансування зокрема ФСК «Нива». Тепер на цьому обладнаному за вимогами сучасності майданчику хочеться займатися всім. Там було зроблено повну реконструкцію, покрівлю й приміщення відремонтували спільно з обласним бюджетом. Придбали спортінвентар, обладнали борцівську залу і придбали форму – діти почали займатися. Фінансово підтримали й футболістів, придбали для них спортивну форму, створили умови для вболівальників. Для догляду за полем теж придбано оснащення. Зараз там і тренуються, й грають. Команда прекрасно виступає у обласному чемпіонаті. Отримані спортсменами медалі й кубки – підтвердження, що наш депутатський корпус був на правильному шляху.Діє тренажерний зал, де займаються всі бажаючі безкоштовно. Додатково на цю установу було виділено 5, 6 млн грн. Мені здається, спекуляцій на цьому питанні не повинно бути. Треба не керувати, а створювати можливості для розвитку.
– Ви не раз повторили, що на розвиток потрібні кошти. Чи будуть вони у достатній кількості по завершенні децентралізації?
– В тому вигляді, як є, я не сприймаю реформу децентралізації. В результаті ми втратили статус району і вже нікому не повернути його. Щодо коштів, то все залежить від того, яким буде Бюджетний кодекс і хто та як представлятиме Марківщину у Старобільській райраді. Вважаю всі нинішні зміни лиш адміністративною реформою. А більші повноваження на місця можна було передати, внісши відповідні зміни до Бюджетного кодексу. Сподіваюся, що по завершенні децентралізації вистачатиме коштів не лише на утримання, а й на розвиток.
– І наостанок підсумуйте головне.
– Головним в роботі Марківської районної ради сьомого скликання вважаю те, що вона відмовилася від політичних амбіцій на користь вирішення господарських питань району. З повагою ставлюся як до професійності депутатського корпусу (він по кілька днів міг розглядати питання на комісіях та по кілька годин – на сесіях, досконально заглиблюючись в них), і до кваліфікованої, фахової, зразкової роботи апарату райради. Переважна більшість чесно працювала на кінцевий результат.
Життя на місці не стоїть, кожний з нас має де прикласти зусиль уже в новій якості, продовжуючи працювати на користь малої батьківщини.
